Лікування туберкульозу

Лікування туберкульозу

Антибактеріальна терапія з моменту відкриття і введення в клінічну практику наприкінці 1943 р стрептоміцину міцно зайняла провідне місце в лікуванні туберкульозу. За 40 років антибактеріальної терапії арсенал туберкулостатичних препаратів поповнився багатьма високоактивними антибіотиками і хіміотерапевтичними засобами. Це дозволяє застосовувати різні їх комбінації з урахуванням форми і тяжкості хвороби, віку хворого, етапу лікування та переносимості препаратів, що значно розширює можливості антибактеріальної терапії туберкульозу.

При проведенні терапії дітям, хворим на туберкульоз з різними локалізаціями, важливо використання повного комплексу лікувальних заходів, що включають хіміотерапевтичні, патогенетичні, хірургічні та peaбілітаціонние методи впливу на організм дитини. Антибактеріальну терапію, що служить основним методом лікування хворих на туберкульоз, слід проводити на тлі добре організованого санітарно-дієтичного режиму. Лікування активних форм локального туберкульозу прийнято починати в стаціонарних умовах, де є можливість поряд з організацією правильного режиму і проведенням специфічного лікування використовувати різні види симптоматичної, патогенетичної терапії, виявити переносимість протитуберкульозних препаратів, попередити або усунути побічний вплив їх, простежити динаміку і особливості перебігу туберкульозного процесу у кожного хворого. При формуванні виражених залишкових змін після перенесеного первинного туберкульозу можливо оперативне лікування.

Необхідно дотримання етапності антибактеріальної терапії.

    Перший етап лікування — фаза інтенсивної терапії, її зазвичай проводять в умовах стаціонару. Другий етап лікування — фаза продовження терапії, її проводять в умовах санаторію або амбулаторно.

Хворих з малими та неускладнених формами туберкульозу можна лікувати відразу амбулаторно або в спеціалізованих санаторіях. Місце проведення другого етапу лікування визначають індивідуально — залежно від віку дитини, поширеності процесу і соціального статусу батьків. При цьому необхідно застосування стандартних схем антибактеріальної терапії (протоколів лікування) з безпосереднім контролем лікування.

Режими лікування хворих на туберкульоз дітей та підлітків

Режим хіміотерапії — комбінація протитуберкульозних препаратів, тривалість їх прийому, терміни і зміст контрольних обстежень, а також організаційні форми проведення лікування — визначають залежно від групи, до якої належить хворий на туберкульоз. При цьому слід керуватися затвердженими Міністерством охорони здоров’я Росії інструкцій із застосування конкретних препаратів.

У процесі хіміотерапії важливий безпосередній контроль медичного персоналу за прийомом протитуберкульозних препаратів. Необхідно постійне співробітництво хворого та медичного персоналу, формування відповідального ставлення до лікування з боку дорослого хворого і батьків дитини.

Протитуберкульозні препарати

Протитуберкульозні препарати поділяють на основні (першого ряду) і резервні (другого ряду).

    Основні препарати — ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин. Їх призначають у вигляді окремих або комбінованих лікарських форм. Резервні препарати — протионамид (етіонамід), канаміцин, амікацин, капреоміцин, циклосерин, рифабутин, аминосалициловая кислота, ломефлоксацин, офлоксацин.

Резервні препарати застосовують під наглядом протитуберкульозного закладу, в якому здійснюють централізований контроль якості мікробіологічної діагностики та лікування туберкульозу.

Всі протитуберкульозні засоби ділять на синтетичні хіміопрепарати та антибіотики. Діють протитуберкульозні препарати в основному бактеріостатично, тобто затримують ріст і розмноження МВТ. Однак ізоніазид, рифампіцин і стрептоміцин надають і бактерицидний ефект.

В основному він залежить від механізму їх впливу на МВТ і концентрації в зоні ураження.

Препарати детально вивчені в експерименті та клініці. При призначенні кожного з них враховують вплив його на МБТ, бактеріостатичну активність крові та особливості впливу на організм хворого. В останні роки з’явилися комбіновані протитуберкульозні препарати (Ріфатер, Ріфанак та ін.).

Однак при лікуванні дітей, хворих на туберкульоз, їх застосування не виправдано через складність вибору дози під час лікування. Найбільш доцільно їх використання при лікуванні латентної туберкульозної інфекції в амбулаторних умовах.

Лікування туберкульозу у дітей необхідно проводити з урахуванням анатомо-фізіологічних, психологічних особливостей дитячого організму, а також форми, поширеності туберкульозного процесу, ступеня його виразності й активності. Лікування активних форм локального туберкульозу слід починати в стаціонарних умовах, де є можливість поряд з організацією правильного режиму і проведенням специфічного лікування використовувати різні види симптоматичної, патогенетичної терапії, виявити переносимість протитуберкульозних препаратів, попередити або усунути їх побічний вплив, простежити динаміку і особливості перебігу туберкульозного процесу кожного хворого.

Антибактеріальну терапію, що служить основним методом лікування хворих на туберкульоз, проводять на тлі добре організованого санаторно-дієтичного режиму. Починають її відразу після встановлення діагнозу і проводять безперервно і тривало шляхом застосування різних комбінацій антибактеріальних препаратів. При формуванні виражених залишкових змін у вигляді туберкулём, великих кальцинованих лімфатичних вузлів через 6-8 міс використання терапевтичних засобів ставлять питання про хірургічне втручання.

Безперервний курс лікування туберкульозу проводять до отримання значного покращення в строки, що визначаються клініко-рентгенологічної оцінкою перебігу процесу. При виявленні обмежених і неускладнених (малих) форм туберкульозу у дітей з самого початку лікування можна проводити в умовах санаторію. Описана методика проста, її легко використовувати не тільки в дитячих туберкульозних стаціонарах, а й в санаторіях.

Протягом туберкульозу при вперше виявлених малих формах туберкульозу органів дихання у дітей і підлітків в основному гладке, прискорене, без загострень, хвилеподібний перебіг при малих формах туберкульозу виникає в тих випадках, коли лікування вперше виявленого процесу проводять нерегулярно і заниженими дозами препаратів.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!